Не маємо права забути
Вступне слово голови Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду  "Україна 3000 Катерини Ющенко  до книги ”Голод в Україні”

Цього року, коли Україна в черговий раз вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років, Міжнародний благодійний фонд "Україна 3000" у рамках спеціальної програми "Уроки історії: Голодомор 1932-1933 років" підтримав перевидання книги, яку ви тримаєте у руках.
У 1985 році для України наклад цієї книги вийшов спеціальним кишеньковим форматом, щоб на кордоні легше було заховати від радянських спецслужб. Це були часи, коли саме згадування у приватній розмові теми Голодомору мало сумні наслідки для тих, хто наважувався порушувати це болюче питання. Влада робила все, щоб назавжди витер­ти з пам'яті українців страшні події 1930-х років.
Проте сотні небайдужих людей в Україні й за кордоном збирали свідчення тих, хто вижив, записували їх, зберігали для майбутніх поколінь і не дали зникнути. І хоч книга з'явилася на світ двадцять років тому, в сучасній Україні про Голодомор і досі говориться і пишеться надто мало, аби можна було по праву сказати, що цей урок ми осмислили повністю.
Однак 2005 рік нашої новітньої історії вже відзначений великими змінами в національній свідомості. Цього року перед Михайлівським Золотоверхим собором у Києві вшанувати мільйони загиблих співвітчизників зібралися тисячі людей. І це свідчить про одне - нація, країна прокидаються.
Цього року українська держава вперше звернула увагу на  титанічні зусилля тих, хто не побоявся говорити правду пре трагічні гіркі роки, і відзначила державними нагородами за ваго­мий внесок у дослідження голодоморів в Україні, а також за виз­начні особисті заслуги перед Українським народом амери­канського дослідника Джеймса Мейса (посмертно), професорі Неаполітанського університету "Федеріко II" Андреа Граціозі професора Стенфордського університету (США) Роберта Конквеста, українського письменника Володимира Маняка (по­смертно) та ще дев'ятьох вітчизняних і зарубіжних дослідники цієї теми.
Не може бути гіршої муки, ніж та, коли бачиш, як голодною смертю помирає твоя дитина, а держава у цей час продає мільйо­ни тонн збіжжя за кордон. Це страхіття до останнього дня стоятиме перед очима українців, які були свідками Голодомору. На­родові України була завдана рана, яка не загоїлася і через 70 ро­ків. Наслідки Голодомору 1932-1933 років ще, на жаль, не де кінця вивчені, попереду ще багато роботи. Україна мусить від­шукати і впорядкувати могили померлих під час усіх своїх голодоморів, поставити на тих могилах пам'ятники і хрести, створи­ти сучасний Центр вивчення Голодомору. Це необхідно, бо так сторінки історії ніколи й ніде більше не мають повторитися. Ад­же те, що людство не пам'ятає, воно приречене пережити знову
Ми не маємо права забути великої трагедії однієї з найчисленніших європейських націй, яка втратила у мирний час мільйони своїх доньок і синів. Вірю, що ця книга допоможе нашому народу ще раз згадати своє минуле і осмислити його. Це внесок Фонду "Україна 3000" у правдиву історію України XX століття.