Календар знаменних та пам'ятних дат

440 років від дня народження Петра Конашевича-Сагайдачного
(1570–1622)

... Петро Конашевич настільки
підіймався над своїм простим
походженням і способом життя,
своїм гострим розумом, видатною дозрілістю думок,  надзвичайною дотепністю і в словах і в учинках, що
з повною справедливістю мусить
бути зачислений для потомства
до найвизначніших людей...
Це був чоловік великого духа, що шукав
небезпеки, легковажив життя, в бою був
перший, при відступі останній, жвавий і діяльний.
Собеський Я.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний – один із найславетніших і найталановитіших вождів та полководців, якого українська козаччина висунула перед добою Б. Хмельницького. Особистість і військова діяльність гетьмана здобули високу оцінку сучасників і, осяяні ореолом слави, залишилися у віках. Він з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах. А у народній пам`яті славний гетьман живе, як великий поборник української культури, військовий, громадський діяч, з діяльністю якого пов`язані переломні моменти історії України.
Про дитячі та юнацькі роки П. Сагайдачного відомостей майже не збереглося. Народився він близько 1570 (?)  року в с. Кульчицях Самбірського повіту, що на Львівщині. Походив з українського аристократичного роду, який мав свій герб (у Польщі таких аристократів називали «гербовою шляхтою»).  Батько Сагайдачного – Конон, або Конаш – був доволі заможним, оскільки зміг дати синові добру освіту: спочатку в Галичині, а згодом – в елітній Острозькій школі. Заснована близько 1576 р. князем К. К. Острозьким, видатним українським культурним діячем і ревним захисником православ`я, ця греко-слов`яно-латинська колегія набула слави школи вищого рівня, осередку культури та освіти в Україні.
Закінчивши академію, майбутній полководець протягом певного часу служив канцеляристом у якогось київського шляхтича. Однак досить швидко зрозумів, що це не його покликання.
Ще замолоду Сагайдачний брав участь у молдавській і лівонській війнах, кінець яких припав на 1583 і 1600 роки. А близько 1595–1586 рр. – опинився серед запорожців і став загартованим воїном. На Запоріжжі він швидко здобув авторитет серед козацтва. Від природи допитливий і кмітливий, хлопець ще у школі дійшов висновку про необхідність боротьби за волю і культурний розвиток свого народу та проніс ці переконання крізь усе життя, вперто втілюючи їх у своїх ділах.
Наслідуючи попередню визвольну діяльність козаків, Сагайдачний, на чолі запорожців, воював із татарами і турками на морі й на суші. Слава грізного і відважного козацького ватажка прийшла до нього після участі у відомих морських та сухопутних походах до володінь султанської Туреччини та Кримського ханства, які прокотилися хвилею в перші десятиліття ХУІІ ст. Так, улітку 1607 р. козаки штурмували турецьке Чорноморське узбережжя, здійснивши напади на Білгород, Кілію та Варну. Під час цього походу вони знищили десяток ворожих галер і захопили чимало здобичі. Восени 1608 р. запорожці здобули добре укріплений Перекоп, а в 1609 р. здійснили нові рейди на турецькі володіння.
Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга набуває після здобуття козаками у 1614 р. турецької фортеці Синоп, а також Кафи – величезного невільницького ринку в Криму. Під час походу на Кафу було розгромлено 14 тисяч мусульман, перетоплено й спалено їхні галери, звільнено велику кількість полонених християн і наведено страх на самого султана.
Мужність, відвага, видатні адміністративні здібності зумовили обрання у 1616 р.  Петра Сагайдачного гетьманом. Він провів ґрунтовну реформу козацтва, перетворив окремі озброєні ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною.
Гетьман Петро Сагайдачний був учасником і керівником походів українських козаків у 1616 і 1620 роках до Криму і Туреччини. Саме тоді він виявив здібності видатного полководця, застосувавши нову тактику ведення військових дій. Заснована 1617 р. «Ліга Християнської міліції», що мала на меті вигнати турків із Європи, покладала великі надії на гетьмана Сагайдачного і на українських козаків, які до неї вступили.
Переконаний в тому, що козаки поступаються силою Речі Посполитій, Сагайдачний зробив замирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Він збирав і водив великі козацькі сили на підтримку поляків у безперервних війнах з Москвою та Оттоманською імперією. Прихильник суворої дисципліни, гетьман поклав край бунтівній вдачі козаків, змусивши їх визнати його авторитет.
Під тиском турецького уряду Польща поставила перед Петром Сагайдачним вимогу: припинити напади на Туреччину, обмежити кількість реєстрових козаків, позбутися «ремісників», війтів, купців, шинкарів, бурмістрів, кравців. З цієї вимоги можна судити про склад українського козацтва.
Водночас роль гетьмана полягала не лише у визначній військовій діяльності: він перший з-поміж козацьких гетьманів поєднав інтереси активних груп української спільноти – козацтва, міщанства й духовенства та перший поширив свою діяльність на Київ, який знову став політичним осередком України.
Петро Сагайдачний прагнув не лише зміцнити становище українського козацтва, розширити його привілеї, але й розвинути українську культуру, а головне, – утвердити Україну територіально, як державу. Разом із усім Запорозьким Кошем він вступив до Київського (Богоявленського) братства, взявши його таким чином під свою опіку. Гетьман жертвував великі суми на розвиток Київського братства і Богоявленського монастиря, не забував однак і про школу Львівського братства та виявляв турботу про інші монастирі, церкви, школи.
Дивлячись на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, але й вбачаючи в них потенційних рушіїв українського суспільства в цілому, Сагайдачний об`єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною українською верхівкою. У зверненнях до польського уряду він постійно домагався офіційного визнання православної церкви та надання їй прав і привілеїв. У 1620 р. в Україні було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської унії 1596 р. Того ж року, незважаючи на погрози поляків, Сагайдачний (для висвячення нових православних ієрархів) із православними священиками запрошує до Києва єрусалимського патріарха Феофана.
На чолі запорозьких козаків Петро Сагайдачний відіграв визначну роль у розгромі у 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала країнам Європи і, зупинивши наступ Османської навали, вирішив таким чином подальшу долю багатьох народів. Козацький гетьман продемонстрував блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти й кавалерії, нетрадиційні методи організації оборони та наступальних операцій за умов боротьби з противником, який переважав чисельно.
Хотинська битва виявилася для Сагайдачного останньою: важке поранення призвело до його смертельної недуги. Турбуючись про подальшу долю українців, він звернувся з листом до польського короля Сигізмунда ІІІ. Це було останнє намагання Петра Сагайдачного розповісти про біль свого народу та спроба йому  допомогти. Гетьман написав королю про злочини і неподобства, які чинила місцева шляхта на українських землях, змалював картини знущань над співвітчизниками.
Петро Конашевич-Сагайдачний пішов з життя навесні 1622 р. і був похований на території Києво-Братського монастиря. Попрощатися з колишнім гетьманом зібралося дуже багато людей. Змінюючи одне одного, учні Київського колегіуму читали панегірик, складений К. Саковичем «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного». Звучали слова, що прославляли визначного козацького організатора і полководця, далекоглядного політика і щедрого мецената:

Окровавлений пострілом турецьким,
закінчивши життя у царстві небеснім,
Сміливо Вітчизну обороняючи,
здоров`я за неї покладаючи.
Отак у наступних віках слава
вічна по тобі зостала,
яку ти здобув, як царство,
з славним запорозьким рицарством,
В якого вождем ти був славним,
справжнім мужем державним...

ЛІТЕРАТУРА
Про П. Конашевича-Сагайдачного

Грушевський М. С. Історія України-Руси : [в 11 т., 12 кн.] / [редкол. : П. С. Сохань (гол.) та ін.]. – К. : Наук. думка, 1994. – Т. 6. – 628 с. – Про П. Конашевича Сагайдачного див. : «Покажчик імен і річей», с. 604.
Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. Т. 1. (до половини ХУІІ століття). –  К. : Глобус, 1992. – 238 с. – Із змісту : (про П. Конашевича-Сагайдачного). – С. 201–212.
Субтельний О. Україна : історія / пер. з англ. Ю. І. Шевчука ; вступ. ст. С. В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Либідь, 1993. – 720 с. : іл. – Із змісту : (Про П. Сагайдачного). – С. 148–150.
Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький ; редкол. : П. С. Сохань (гол.) та ін. – К. : Наук. думка, 1990. – Т. 2. – 560 с. – Про П. Конашевича-Сагайдачного див. «Покажчик власних імен», с. 545.
Сас П. Петро Конашевич- Сагайдачний // Володарі гетьманської булави : іст. портр. / авт. передм. В. А. Смолій. – К. : Варта, 1994. – С. 87–139.
Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний / Д. І. Яворницький ; відп. ред., авт. передм. комент та приміт. Г. Я. Сергієнко ; пер. з рос. В. Чугіка. – Дніпропетровськ : Січ, 1991. – 68 с. : іл.
Сас П. М. Петро Конашевич-Сагайдачний : молоді роки / НАН України, Ін-т історії України ; [відп. ред. В. А. Смолій].  – К., 2006. – 286 с.: іл., портр. – Імен. покажч.: с. 275-284. – Бібліогр.: с. 258-274, 285-286. – ISBN 966-02-4172-0.
Гуржій О. І. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний / О. І.  Гуржій, В. В. Корнієнко. – К.: Україна, 2004. — 188, [2] с.: іл. – Бібліогр.: с. 185-189. – ISBN 966-524-164-8.
Чайковський А. Сагайдачний : іст. роман : у 3-х кн. / А. Чайковський ; упоряд. Яременко В. В. – К. : Варта, 1993. – 571, [4] с. – ISBN 5-203-01642-9.
Мордовець Д. Сагайдачний : іст. роман. / Д. Мордовець // Між двох вогнів : друга половина XVI – перша половина XVII ст. – К., 1996. – С. 19–201.
Мордовець Д. Кримська неволя ; Сагайдачний / [редкол.: Д. М. Єсипенко (голова) та ін.]. – К. : [Укр. центр духов. культури], 1994. – 247с. – (Український історичний роман). – ISBN 5-7707-6287-Х.
Сас П. Петро Конашевич-Сагайдачний // Володарі гетьманської булави : іст. портр. – К., 1994. – С. 86-139 : портр.
Масний О. С.  Гетьман Сагайдачний – вихованець Острозької Академії /  О. Масний // Велика Волинь : минуле і сучасне. – Хмельницький ; Ізяслав ; Шепетівка, 1994. – С. 224–226.
Ханик Я.  Петро Конашевич- Сагайдачний і розвиток освіти в Україні / Я. Ханик // Діалог культур. Україна у світовому контексті. – Львів, 1996. – Вип. 2. – С. 134–135.
Славутич Я.  Із літературознавчої творчості Яра Славутича. Гетьман Сагайдачний у віршах К. Саковича (1622) / Я. Славутич // Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. Наукові записки. – Кіровоград, 2000. – Вип. 27 : Сер. Філологічні науки (літературознавство). – С. 20–36.
Баранник М. В.  Петро Конашевич-Сагайдачний – видатний громадсько-політичний та військово-морський діяч України / М. В. Баранник // Водний транспорт. – К., 2003. – Вип. 4. – С.6–11.
Пиріг П. В.  Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний / П. В. Пиріг // Вища школа : проблеми і пошук (філософія, культура, політика, методика). – Чернігів, 2007. – С. 38–42.
Демочко В.  П. Сагайдачний – поборник відновлення та розвитку церковного життя в Україні в першій половині XVII ст. / В. П. Демочко // Матеріали Волинської історико-краєзнавчої конференції. – Житомир, 2008. – С. 41–44.
Молинь В.  Три постаті на тлі мистецької школи у Косові : М. Куриленко, Є. Сагайдачний О. Соломченко / В. Молинь // Вісник. – Львів, 2008. – Вип. 19. – С. 325–332.

Сагайдачний Петро Кононович  (Конашевич Сагайдачний) (? – 20. ІУ.1622) // Український радянський енциклопедичний словник : у 3 т. / редкол. : Бабичев Ф. С. (гол. ред.) та ін. – 2-ге вид. – К., 1987. – Т. 3. – С. 151.
Видатні постаті в історії України IX – XIX ст. Короткі біогр. нариси. Іст. та худож. портр. / Гусєв В. І., Дрожжин В. П., Калінцев Ю. О. та ін.; [ред. В. В. Вороніна]. – К. : Вища шк., 2002. — 358, [1] с.: іл. – Про П. Конашевича-Сагайдачного на с. 146–149. – ISBN 966-642-107-0.
Довідник з історії України : А – Я : [посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл.] / [Александрович В., Андрощук О., Андрусяк Т. та ін.] ; за заг. ред. І. Підкови і Р. Шуста ; [упоряд. та наук. ред. І. Підкови] ; Ін-т іст. дослідж. Львів. нац. ун-ту ім. І.Франка. – 2-е вид., доопрац. і допов. – К. : Генеза, 2002. – 1135 с. – Про П. Конашевича-Сагайдачного на с. 708–709. – ISBN 966-504-179-7.