Звитяга одного життя
Іван Гончар (1911-1993)
(до 100-річчя від дня народження)

…А в моїй хаті
своя свята правда,
палке серце народу,
його теплий дух,
що огріває наші змучені душі...
 І. М. Гончар

Пропонована експозиція знайомить із життєвим і творчим шляхом великого патріота України, скульптора, етнографа, громадського діяча, заслуженого діяча мистецтв, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, народного художника України Івана Макаровича Гончара (1911—1993).
І.М.Гончар – автор пам’ятників та скульптурних портретів Григорія Сковороди у Переяславі-Хмельницькому, Катерини Білокур у її рідному селі Богданівка на Київщині, Івана Котляревського в Полтаві, Олеся Гончара у Львівському музеї українського мистецтва...
Значне місце в доробку Майстра посідає Шевченкіана — cкульптура «Тарас-водоноша» в Шевченківському національному заповіднику в Каневі, пам’ятник Тарасові Шевченку на Черкащині, мармурова статуя «Молодий Тарас» у Третьяковській галереї в Москві. Як живописець створив велику серію картин, у яких зафіксував етнічні типажі українців, а також краєвиди, історичні та архітектурні пам’ятки України.
Творча спадщина Івана Гончара нараховує 220 скульптурних робіт, живописом (425 од.), графікою (629 од.), начерками та ескізами (бл. 220 од.).
Одночасно з мистецькою творчістю Іван Гончар протягом п'яти десятиліть провадив титанічну народознавчу роботу, результатом якої стала унікальна колекція українського народного мистецтва XVII-XIX століть: іконопис, народна картина, одяг, рушники, килими, кераміка, різьблення, писанки, музичні інструменти, стародруки, що за своєю цінністю перевершує збірки багатьох значних музеїв України. Він цілеспрямовано займався науковими дослідженнями народного мистецтва, вивчав історію України, підтримував і пропагував у столиці народні звичаї - колядування й щедрування, великодні веснянки тощо.
Спершу колекціонував їх для себе. Та якось замислився над тим, що в музеях зберігається обмаль експонатів справжньої української культури, натомість широко представлені зразки радянського періоду. І тоді збагнув, що зібрані ним речі були живими енергетичними свідками того, що українці — нація з давньою багатою культурою, а не великий радянський народ. Так і утворився в Гончаревій хаті «громадський музей» — як його називали люди, і куди вони приносили одяг, вишивки, посуд, книги, що належали їхньому родові.
Музей був осередком шістдесятницького руху. Тут гуртувалися багато відомих політичних та культурних діячів: Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Сергій Параджанов, Іван Миколайчук, Юрій Іллєнко, Ніна Матвієнко та інші. Книги можна було погортати, одяг — приміряти, перемалювати візерунки вишитих сорочок та рушників і вповні відчути, уявити, відновити й оживити дух великого, потужного й гонорового народу.
1993 року, згідно з постановою Уряду України було засно­вано музей Івана Гончара (нині – Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара») (гіперпосилання на  
Зібрані експонати стали основою і безцінним матеріалом для створення 18 томів історико-етнографічних альбомів «Україна і українці».  
Створена в Національній парламентській бібліотеці книжкова виставка «Звитяга одного життя» – знак поваги і данина пам’яті скромній, але могутній духом людині, мудрому вчителю, великому українцю Івану Макаровичу Гончару