Понеділок, 29 квітня 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

Книжкова виставка

«До 125–річчя від дня народження П. Г. Тичини (1891–1967), українського поета, державного та громадського діяча»

 

image

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у родині сільського дяка на Чернігівщині.

З дитячих років майбутній поет виявив хист до музики, малювання та віршування. За порадою вчительки Серафими Морачевської у 1900 році батьки віддали 9-річного хлопця в монастирський хор при Троїцькому монастирі у Чернігові. Майбутній поет навчався в Чернігівському духовному училищі, а згодом – в Чернігівській духовній семінарії.

Перші вірші Павло Тичина пише  у 1906 році під впливом поезій Олександра Олеся та Миколи Вороного. Знайомство з Михайлом Коцюбинським остаточно вплинуло на формування Тичини-поета.

1912 року в журналі «Літературно-науковий вісник» було уперше надруковано твір Тичини – вірш «Ви знаєте, як липа шелестить». 1913 року Павло Тичина у газеті «Рада» та в журналі «Світло» опублікував оповідання «Спокуса», «Богословіє» та «На ріках вавілонських».

У 1913—1917 роках, навчаючись у Київському комерційному інституті, молодий поет працював у газеті «Рада», в редакції журналу «Світло», був помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського, подорожував із капелою К. Стеценка «Думка», організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича) та виступав з ним до 1923 року.

Вихід у світ збірки віршів «Сонячні кларнети» 1918 року став подією величезної ваги в новітній українській літературі. Книга відразу поставила 27-річного поета Павла Григоровича Тичину поруч із першорядними митцями українського відродження.

В першій половині 20-х років XX століття Україна стає членом СРСР, а Тичина — провідним українським радянським поетом. Збірки поезій  «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) принесли йому славу «співця нового дня». Поет працює в журналі «Мистецтво», у видавництві «Всевидав», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.
   У 1923 році П. Тичина переїздить до столиці України – Харкова, працює в журналі «Червоний шлях», вивчає східні мови та стає діячем щойно заснованої Асоціації сходознавства. З 1929 р. Павло Григорович Тичина — дійсний член Академії наук Української РСР.

У Харкові поет багато пише та стає членом літературної організації ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури), за приналежність до якої його обвинувачували в «буржуазному націоналізмі».

У 1934 році Павло Григорович повертається до Києва – нової столиці України. У 1936-1939 та 1940 –1943 роках він очолює Інститут літератури АН УРСР. В умовах антиукраїнського терору поет починає створювати поезію в стилі «партійно витриманих» книжок (збірки «Чернігів», «Партія веде», «Перемагать і жить!», «І рости, і діяти», «Зростай, пречудовий світе»  та інші). Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941– 1945 рр. посилила «партійну витриманість» поезій Тичини («Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить!», «День настане» та інші).

Попри працю на державних посадах (1943 – 1948 рр.– міністр освіти УРСР, 1953 – 1959 рр. – голова Верховної Ради УРСР), яка забирала багато часу,  П. Г. Тичина не полишає поетичної творчості. У світ виходить  низка  збірок повоєнного часу: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти», «Могутність нам дана», «На Переяславській Раді», «Ми свідомість людства», «Зростай, пречудовий світе», «Тополі арфи гнуть», «Срібної ночі», «Вірші» та інші.

image

Павло Григорович. Тичина – лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967), член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Творча спадщина митця крім великої кількості поетичних збірок налічує п'ятнадцять великих поем. Павло Григрович Тичина самотужки опанував більше десяти іноземних мов і робив численні переклади (О. Пушкін, О. Блок, Янка Купала, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, ін.).
   Поет не відгукнувся на літературне відродження середини XX століття і навіть виступив з осудом шістдесятників. З часом його поезія почала звучати явним анахронізмом.

Незважаючи на згубний для творця вплив тоталітарної системи, Павло Григорович Тичина в галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях виявив себе одним із найосвіченіших українських радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис.

До 125–річчя від дня народження П. Г. Тичини (1891–1967), українського поета, державного та громадського діяча в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку.

Експозиція презентує зібрання творів та вибрані твори поета різних років видання, у тому числі прижиттєві видання.

Сучасні видання, представлені на виставці, збагачують уявлення про поезію П. Г. Тичини. Це збірки , які  не передруковувались протягом восьми десятиліть, невідомі раніше читачам вірші про Україну, написані в ранній період творчості та багато поезій, які раніше не були надрукованими.

Про складний життєвий шлях і творчий вклад поета, ученого-літературознавця, публіциста та перекладача у розвиток та становлення української літератури розповідають монографії, матеріали наукових конференцій та публікації.

На виставці представлено документи з фондів НПБУ. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою: 

вул. Грушевського, 1; 2 поверх.

Термін експонування: 25 січня – 10 лютого 2016 р.

 

Інформація підготовлена відділом СКД