До 135-річчя від дня народження В. К. Винниченка (1880−1951), українського громадсько-політичного і державного діяча, письменника, публіциста
Винниченко Володимир Кирилович — український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник. Народився 28 (ст. ст. 16) липня 1880 р. в м. Кіровограді (тоді Єлисаветград, Херсонської губернії) в родині селян. Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії.
1900 року В. Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року долучився до таємної студентської революційної організації «Студентська громада». У 1902 р. був заарештований за агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, виключений з університету та ув’язнений до Лук’янівської в’язниці в Києві, з якої зумів утекти.
Перший літературний твір В. Винниченка — оповідання «Сила і краса» (згодом автор змінив назву на «Краса і сила») з’явився восени 1902 р. на сторінках журналу «Киевская старина». Наступні твори склали першу збірку «Краса і сила» (1906), до якої увійшли оповідання «Заручини», «Контрасти», «Антрепренер Гаркун-Задунайський», «Голота», «Біля машини», «Мнімий господін». З 1907 р. у творчості В. Винниченка починається новий етап. Письменник створює новели, романи та п’єси, у яких досліджує питання моралі й таємниці людської психіки.
Період 1907—1912 рр. став зоряним часом драматургії В. Винниченка, коли з’явилися такі п’єси, як «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Memento» (1909), «Чужі люди» (1909), «Базар» (1910), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Гріх» (1919) та ін. Загалом, перу В. Винниченка належить 14 романів, десятки п’єс, сценаріїв, понад сотня оповідань, велика кількість політично-публіцистичних статей, низка історичних, філософських, політологічних, етичних праць.
Як громадсько-політичний і державний діяч, він виявився безпосередньо причетним до найважливіших, наймасштабніших процесів і доленосних подій в житті України ХХ ст. Володимир Винниченко – автор майже усіх декларацій і офіційних актів відродженої української держави. Ним були написані перші три Універсали Центральної Ради, що стали історичними віхами відродження державності української нації. Саме В. Винниченко оголосив на Другому військовому з’їзді 10 червня 1917 року Перший Універсал Центральної Ради, а на пленумі Центральної ради 27 червня 1917 року – Декларацію Генерального Секретаріату. 22 серпня 1917 року Центральна Рада ухвалила першу конституцію України. Проте, через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду. Однак, уже менше ніж через місяць знову його очолив. Згодом, Володимир Винниченко розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду і виїхав за кордон. В еміграції теж продовжував займатися політикою. На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення в Україну. Коли ж на Батьківщині він ознайомився з економічним і політичним становищем країни, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що така політика йому неприйнятна. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР і в середині вересня 1920 р. виїхав з Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.
Літературна спадщина Володимира Винниченка – золотий фонд України. Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п’єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру. Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзувати — надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Наскільки це вдалося, свідчить той факт, що його п’єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодого театру» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І. Я. Франка. В останньому протягом 1920—1921 pp. йшли п’єси «Іріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами.
Впродовж останніх 25 років свого життя Винниченко прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, де займався літературною творчістю і живописом. Перебуваючи у Франції, він відчув у собі хист художника. В Україні Володимир Кирилович живописом ніколи не займався. Картини, написані переважно олійними фарбами (портрети, натюрморти, пейзажі), за життя Винниченка перебували в його приватній колекції. І ось після тривалого зберігання у Нью-Йорку за заповітом Розалії Виннниченко, дружини письменника, малярську спадщину нашого земляка передано в Україну назавжди. Серед робіт є кілька портретів, присвячених коханій дружині Розі. Саме вона наполягала на передачі цінного архіву в Україну.
Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 р., похований у французькому місті Мужен.
До 135-річчя від дня народження В. К. Винниченка (1880−1951), українського громадсько-політичного і державного діяча, письменника, публіциста в Національній парламентській бібліотеці України підготовлено книжкову виставку. Експозиція вміщує найвідоміші твори автора, матеріали, що описують його політичну діяльність, статті з періодичних видань, а також дослідження життя і творчості Володимира Винниченка відомими літературознавцями, науковцями. Окрім того, на виставці експонується художній альбом, який знайомить читача з малярською спадщиною митця.
На виставці представлено документи з фондів НПБУ. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.
Виставка експонується за адресою: вул. Грушевського, 1; 2-й поверх.
Термін експонування: 28 липня – 17 серпня 2015 р.
Інформація підготовлена відділом СКД
Бібліотека